Нова сторінка про жагучі пристрасті
Столичний глядач добре знайомий із творчістю драматурга Ярослава Стельмаха. Вистави «Синій автомобіль» (Молодий театр), «Крихітка Цахес», «Кохання в стилі бароко» (Національний театр імені Івана Франка), «Драма в учительській» і «Так скінчилося літо…» (Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра) впродовж десятка років не сходять зі сцени.
У репертуарі Академічного театру «Колесо» за творами цього автора також дві вистави – «Гра на клавесині» та «Емма». Останню написано за романом відомого французького письменника Гюстава Флобера «Мадам Боварі» (1856 р.). Шедевр світової літератури написаний на основі реальних подій, пов’язаних із сім’єю Деламар, з котрою товаришували батьки Г. Флобера (прототипом Емми Боварі була – Дельфіна Кутюр’є).
Вистава «Емма» в режисурі народної артистки України Ірини Кліщевської присвячена справжнім цінителям сердечних пристрастей, користувалася популярністю у публіки театру «Колесо» впродовж 10 років. Прем’єра відбулася ще 1999 року, а 2000-го спектакль відзначено премією «Київська Пектораль» «за кращу виставу на камерній сцені» і «за музику до вистави» (композитор Михайло Чембержі), дипломом фестивалю «Класика сьогодні» у Дніпродзержинську «за створення жіночого образу засобами камерного театру» та дипломом турецького фестивалю «Чорне море».
Після тривалого періоду репетицій, дописано другу сторінку сценічного життя «Емми». Окрім Марії Грунічевої та Олега Лепенця змінився акторський склад виконавців, через що вистава набула сучасних акцентів та стала більш динамічною. Але суттєвих змін у сценографічній концепції не простежується. Художній малюнок «Емми» зроблений в естетиці умовного театру: весь одяг сценічного простору білий, на ар’єрсцені півколом розміщена грецька колонада, по центру невеликий чорний пандус, що періодично обертається по колу (сценограф – Сергій Московиченко). Оригінально розріджують і ділять простір сцени декілька підвішених канатних мотузок, на яких актори розгойдуються в пориві почуттів, або плутаються, як у комахи у павутинні, коли потрапляють у скрутні обставини. Про зміну місця подій публіка дізнається з тексту персонажів та за зміною костюмів Емми (плаття для дому, для театру, для верхової їзди на конях тощо). Костюми стилізовані до часів епохи французького романтизму, а їх багата кольорова гамма є прямим відображанням внутрішнього світу, почуттів та емоцій головної героїні (художник по костюмам – Світлана Заїкіна).
Головний режисерський задум І. Кліщевської полягає навіть не у роздвоєнні свідомості Емми, а у її потроєному відображенні. Цим і зумовлено появу на сцені трьох мадам Боварі (Ольга Армасар, Марія Грунічева, Аліна Проценко). Кожна з них розповідає свою історію, що в цілому складається в загальний образ. Через перший статичний та досить примітивний танець (балетмейстер – Олександра Майорова), зміну костюмів, режисер заявляє своїх героїнь як трьох грецьких муз, три природні стихії та три внутрішні світи Емми (але без жодних емоцій на обличчі актрис). Далі змінюючи кольорову гамму костюмів, безлічі великих-малих відрізків тканин та деталей реквізиту глядачеві пропонується зрозуміти емоційні переміни в душі мадам Боварі. Кохання до Шарля Боварі – у білосніжних тонах, до Родольфа – у зелених й фіолетових, до Леона – у персикових та рожевих. Відповідно до цих кольорів і почуття чоловіків до Емми: Шарль (Андрій Мороз) – відкрите та щире кохання, Родольф (Вадим Лялько) – пристрасне і жагуче, Леон (Денис Драчевський) – спочатку ніжне й цнотливе, потім – нестримне, юнацько-запальне.
За смисловим навантаженням, домінуючою все ж таки залишається Емма, яку грає Марія Грунічева, всі найдраматичніші любовні перипетії відбуваються саме з нею. Дві інші Емми – Ольга Армасар і Аліна Проценко – є лише дві тіні основної мадам Боварі, або два півтони головного кольору, адже суттєвих відмінностей у грі всіх трьох актрис немає. Лише в окремих місцях цієї сценічної історії можна прочитати ліризм і щирість Емми – Армасар, запальну пристрасть і стриманість Емми – Проценко, ляльковий, наївний вимисел розвиток подій Емми – Грунічевої. Не набув розвитку й задум із Сліпим Жебраком (Дмитро Соловйов) та Робітником (Ростислав Гумецький): персонажі періодично проходили повз сцену, але ніякого ідейного наповнення своєю появою не внесли. Чітко відобразили риси характеру своїх персонажів Олег Лепенець – кумедний і заклопотаний Оме, Олег Коваленко – діловий та спокусливий Лере, Владислав Пупков – точний та простий у всіх своїх іпостасях священик, оратор, соборний доглядач і судовий пристав, Анна Артем’єва – щира й турботлива Фелісіте та Олександр Дідик такий же Жюстен.
Ідеалізоване романтичне кохання мадам Боварі закінчується трагічно – вщент розорене сімейне майно, призводить до самогубства спочатку Емми, а потім і її чоловіка. Вистава загострює проблему жінки та соціуму. Недаремно автори спектаклю використовують в оформленні та пластичних малюнках античні мотиви, проводячи паралелі з грецькими історіями з схожою проблематикою про Антігону (протест проти соціуму) та Федру (заборонені пристрасні бажання, що спричиняють душевний розлад). Прототипом французької Боварі є добре відома нам Анна Кареніна, яка теж жила у вигаданому казковому світі книжкових романів, так само ставила на перше місце сердечні почуття, незважаючи на реальне середовище з чітко сформованими законами етики й моралі. Тема адюльтера – подружньої зради – залишається актуальною й часто стає центральною у драмах, мелодрамах і комедіях. Режисер, як і автор твору, не виправдовує, але й не засуджує своїх героїв – глядач сам обирає висновок цієї повчальної історії. Вистава «Емма», хіба що застерігає від того, що не варто змішувати власне життя з вигаданим, тобто не шукати на сторінках любовних романів та в телевізійних серійних історіях відображення свого власного життя. Адже жагучі сердечні пристрасті швидко проходять й нічого окрім зради та розчарування не залишають.
Фото використані з архіву театру "Колесо" (фотограф - Віктор Гомон)
Журнал "Театрально-концертний Київ" (№ 12, 2011)