Комедія в іспанському стилі

Режисер і художній керівник театру Ірина Кліщевська вирішила відновити в новому акторському складі колись одну з найкращих вистав «Колеса» за п'єсою класика іспанської драматургії Педро Кальдерона де ла Барки «Дама-примара». Цей твір - один із найкращих зразків жанру комедії-інтриги і за теперішніх часів досить-таки підступне випробування для молодих акторів. Адже вони мають не лише одягтися в костюми давноминулих днів і навчиться фехтувати, але й пригадати давнішню систему амплуа, з її жорсткими, як корсети, правилами.

Герої і героїня, слуга-блазень і служниця-повірена, пара закоханих, суперник, який їм заздрить, - усі вони, начебто фігури на шахівниці, рухаються за свідомо наміченими траєкторіями, демонструючи певний набір душевних рис і строго вивірений градус темпераменту. У глядачів, слідом за акторами, теж має відбутися забавна перевірка на вміння включатися до пропонованих обставин, міра умовності яких час від часу потребує безтурботної наївності. Адже саме такою, по-дитячому довірливою і надзвичайно чутливою публіка й була декілька сторіч тому, регочучи з безневинних витівок шахраїв і ридаючи над пролитим журавлиновим соком…

Інтрига «Дами-примари», як заведено в комедіях, тримається на непорозуміннях, чарівних випадковостях, а головне – на жіночих прийомах і чоловічих незграбних спробах логічним шляхом їх осягнути. Головний герой Дон Мануель (Вадим Лялько), лише провівши практично детективне розслідування, дізнається де мешкає його дама серця Донья Анхела (Аліна Проценко) і як їй вдається проникати в його кімнату, залишаючи кожного разу на подушці чергове любовне послання. Але в цьому сюжеті Ірину Кліщевську лірика цікавить не менше ніж гумор. Трепетність народження пристрасті винесено до лейтмотиву вистави, в якому нібито з-під шару музейного пилу дістають не лише старовинні силуети і інтер'єри, але й архаїчні за теперішніх часів поняття честі та благородства, досить непопулярні сьогодні вишукані манери і ґрунтовно забуту церемонію етикету.

На початку вистави сцена порожня і затягнута в напівпрозору плівку-завісу, яка розмиває контури фігур. У костюмах виконавців теж помітні «проломи» з того ж таки целофану, який шурхотить не гірше за кринолін. Але минає зовсім мало часу і починаєш помічати, там, де був прозорий матеріал, раптом виявляється справжня кольорова тканина. Сцена теж поступово перетворюється: плівка зникає, один за одним з'являються старовинні предмети інтер'єру. Ефект, використаний режисером і художником Світланою Заїкіною, близькі до того, нібито у фотокамері настроюють фокус або ж дбайливим пензлем реставратора знімають зі старовинної картини верхній шар чужорідної фарби. Щоправда, актори такої дивної метаморфози не помічають, з перших хвилин із головою стрибаючи у вир запаморочливих зустрічей-розставань і задиристих дуелей у декількох метрах від глядачів. Іспанська гаряча вдача у виставі править бал і неспроста підбори дам раптом починають вибивати ритм кастаньєт, провіщаючи чергову витівку.

Крихітна сцена театру «Колесо» у виставі виступає і як союзник, і як викривачка виконавців. З одного боку, акторам напрочуд точно вдаються інтонаційно-емоційні обертони, які вигідно відтіняють пружні, карбовані віршовані рядки п'єси. До речі, тут окремо слід відзначити і бездоганну роботу перекладача Сергія Борщевського, завдяки якому Кальдерон  українською зазвучав немов рідною мовою. З іншого боку, камерна сцена ставить в умови роботи «крупним планом», вип'ячуючи щонайменші огріхи, мова про виконавську техніку: не відшліфовану пластику і голосові мелізми, часом недостатню прудкість у зміні емоційних станів. Горда постава і розмашисті уклони, кокетливі діалоги та гнівні суперечки, веселі інтермедії та ексцентричні розіграші тут якраз доречно порівняти з дивовижно гарним, але надзвичайно складним у виконання полум'яним іспанським танцем фламенко, в якому бездоганна чіткість пластичного малюнка не менш важлива, ніж плотська віддача. Комедія взагалі, і «Дама-примара» зокрема, благодатний матеріал саме для тренажу і зміцнення акторської «мускулатури» – для відточування акробатичної точності рухів, уміння моторно, в півдотику ковзати історією, попутно імпровізуючи і не забуваючи про рівномірне дихання, якого вимагає цей жанр, який лишень здається легким. Утім, немає сумніву, що вистава з'явиться в репертуарі саме з метою поліпшити акторську форму. І зрозуміло, для того, щоб злегка підсолодити будні глядачів.