ДАМА ОКСАМИТОВА. ВОНА Ж — ПІКОВА
Постійні глядачі столичного театру «Колесо» вже скучили за його новими виставами, адже прем'єр не було впродовж останніх півтора року. Це зумовлено, звичайно, фінансовими чинниками — чи то скрутою, чи небажанням міської влади фінансувати сферу культури належним чином. І нарешті дочекалися! Днями в Київському академічному театрі «Колесо» народилася нова камерна вистава «Фатальний флірт, або Забавки» за п'єсою австрійського драматурга Артура Шніцлера (український переклад Бориса Грінченка). Прем'єра відбулася на щойно відкритому майданчику — у Камінній залі.
Нова сцена розташована в приміщенні, яке колектив театру отримав у користування 2008 року. Після численних акцій з боку митців столиці на підтримку «Колеса» (про них інформувала наша газета) місцева влада передала театрові приміщення, котре разом із основним становить будівельний комплекс. Віднині за адресою: Андріївський узвіз, 8 можна побувати не тільки на виставах, а й відвідати виставки, творчі вечори літераторів, акторів, художників тощо. Тут уже два роки діє Творчий салон (театральна вітальня), а на початку червня відкрилася й нова, третя, сцена «Колеса».
Вистава «Фатальний флірт» здійснена за підтримки Австрійського культурного форуму (Україна, Київ). Це вже п'ята спільна робота названої гуманітарної інституції та театру. Попередніми були вистави «Каспар» і «Скандал із публікою» за п'єсами Петера Хандке, «Колишні справи» (за твором Йоганна Нестроя) та «Жінки Моцарта» Фелікса Міттерера. Усі ці роботи мали успіх у київського глядача, а також ставали учасниками та призерами міжнародних театральних фестивалів.
Режисер-постановник Ірина Кліщевська зазначила, що, хоч поставлений твір не можна назвати його першопрочитанням на вітчизняній сцені, в Україні п'єсу не грали давно. В усякому разі, в минулій постановці «Фатального флірту» на сцену виходили ще Марія Заньковецька (вона виконувала головну роль — Крістіне) та інші корифеї українського театру на початку минулого століття. Новою постановкою театр повертає сучасній Україні забуту п'єсу видатного австрійця.
Артур Шніцлер (1862–1931) — прозаїк, драматург, народився і помер у Відні. В рідному місті закінчив медичний факультет університету і протягом багатьох років практикував у психоаналітиці. Був добре знайомий із Фрейдом, листувався з ним. Уже під час своєї літературної кар'єри Шніцлер продовжував наукову діяльність, публікуючи праці з істерії, гіпнозу, сексопатології.
Як письменник він сформувався, дотримуючись мистецьких принципів школи віденського модернізму. Пік слави Артура Шніцлера припав на роки перед Першою світовою війною, коли його п'єси ставились німецькою й іншими мовами. У своїх ранніх сценічних творах — «Анатоль», «Казка», «Заповіт» — він змальовував повсякденне життя мешканців Відня: аристократів, дівчат з народу, буржуа, представників інтелігенції та богеми. Автор передавав у творах атмосферу австрійської столиці кінця ХІХ — початку ХХ ст.: гедоністичну й водночас похмуру.
Драматургії Шніцлера цього періоду властиві витончений психологізм та еротизм; у ній звучать постромантичні мотиви реальності й ілюзії, які майже неможливо розрізнити, перетворення дійсності за допомогою естетичної гри. Письменник майстерно аналізує внутрішній світ своїх героїв: у діалогах його п'єс підтекст часто є важливішим за те, що вимовляється вголос.
До ранніх творів австрійського драматурга належить і п'єса «Флірт», написана 1897 року (за нею й створено виставу театру «Колесо»), і їй повною мірою притаманні всі наведені вище стильові ознаки. Твір, з його тонкою структурою, надзвичайно пасує для постановки на камерній сцені. Коли розпочинається дія, складається враження, що глядачі — це гості, які сидять по периметру Камінної зали, яка вміщає не більш як 36 людей, і чогось терпляче чекають.
Сюжет розгортається без поспіху. Розмови двох молодих паничів — Фріца й Теодора (артисти Денис Драчевський і Андрій Лелюх), їхні роздуми над тим, з якими жінками краще шукати щастя-долі. А потім вечорниці, вже з подругами реальними, квіти, солодощі, залицяння — чи жартома, чи всерйоз... Ось тут і починається проблема пізнання життя тими, хто лише входить у нього. Дві подруги, що гостюють у паничів — Міцці та Крістіне — хоч і ровесниці, та надто по-різному ставляться до кохання. Міцці (артистка Ольга Васинюк), попри юність, видається жінкою добре обізнаною з любовною наукою. Крістіне (Аліна Проценко) — дівчина, яка просто-таки підкорює чистотою, наївністю, несамовитим бажанням вірити в те, що її перше кохання і є отим єдиним і святим почуттям, що його суджено пронести крізь усе життя. Ця безпосередність героїні і перетвориться на її трагедію.
Трагедію? На жаль. З одного боку те, що відбувається у першій дії вистави, не віщує нічого злого — люди відпочивають, освідчуються в коханні одне одному, пари кружляють у вальсі. І все ж... Якісь недобрі передчуття з'являються з кожною мовчазною появою загадкової Оксамитової дами в чорному. Вона й стане тією Піковою дамою, котра призведе до фатального конфлікту. Його актори «Колеса» розігрують у другій дії. Глядачам лишається співчувати й робити висновки.
Гадаю, прем'єрна вистава у постановці художнього керівника Театру «Колесо» Ірини Кліщевської набиратиме обертів, а кількість тих, хто її побачить, зростатиме.
Тетяна КРОП
Джерело "Демократична Україна" 2010 р., 11 червня